Микола Сингаївський

Зі збірки "МОЯ СВІТОБУДОВА"

У СПАДОК

Все минає – ночі і світанки,
Та життя не випити до дна.
Залишаються нащадкам знаки, –
Наче карби, наші письмена.

Лиш земля, немов легенда, вічна,
Одцвітають очі і вуста.
Зборознили батькове обличчя
Мозолясті і важкі літа.

Повертаюсь до життя і згадок –
У полон розкрилених жадань.
Батько залишив мені у спадок
Крик своїх незборених страждань.

Я візьму їх у тривожну душу,
В пам'ять, що підвладна тільки нам…
Пронести і передита мушу
Все, що заповідано синам.

***

Джерело: М.Сингаївський, Листи до жайворонків, К., 1996.