Неоніла СТЕФУРАК

* * *

Ні, не спалять слова папір,
найпалкіші слова не спалять.
І, зіткнувшись в годину пік,
два життя упадуть в непам'ять.
І не станеться з ними див —
дві душі відлетять у вічність.
Змиє дощ ще живі сліди —
два жіночі, два чоловічі.
А слова?.. То не ми вже там —
інша плоть, оболонка інша,
інша стежка, і висота,
і криниця, і птах, і вишня.
То куди ж нам удвох тепер
від полинного цього світу?
На землі, як голодний пес,
як покинутий, виє вітер.

***