Неоніла СТЕФУРАК

* * *

Паяц чіпляється за нитку,
і сміх під куполом дзвенить.
А хтось, невидимий нізвідки,
паяца смикає за нить.
Паяц здіймається — не бачить,
щодуху пнеться догори.
Ще не спотворене — дитяче
лице під маскою горить.
Яка дорога безконечна!
Яка непевна і слизька…
Вже день кінчається. Вже вечір.
Вже нитка тоншає в руках.
Уже сніги довкола ночі,
а ніч як прірва — не дивись!
Уже не може він, не хоче
угору пнутися, увись.
Та хтось, невидимий ніздвідки,
безглузда вигадка людська,
паяца смикає за нитку —
і він злітає сторчака!

***