Неоніла СТЕФУРАК

* * *

Сухе стебельце деревію,
комашка в краплі бурштину, —
я відцвіту і посивію,
і коло крилами замкну.
А хтось народиться і в хащі
з каміння викреше вогонь,
і запитає: “Чим я кращий
від брата меншого свого?
Від комашні і стебелини,
від жабки, вкутаної в мох?..”
І знову вперше із людини
на світ дивитиметься Бог.
А потім ідоли і храми
посіють в душах каламуть.
І тільки рани, тільки рани
терновим цвітом поростуть.

***