Неоніла СТЕФУРАК

* * *

Старий учитель. Все обличчя в шрамах.
Худий і безпорадний до жалю.
У нього був потертий жовтий ранець,
і старомодний сірий капелюх,
і ночі, посивілі від безсоння,
і пенсія, і декілька відзнак,
а він сидів, незграбний і високий,
над склянкою дешевого вина
і сам себе розраджував до ранку
в кімнаті, спустошеній давно…
А полум'я ковтало знову ґанок,
і затуляло крилами вікно,
і криком виривалося дитячим,
і билось, і стогнало, як луна…
Ніхто не знав, що той учитель плаче
над склянкою дешевого вина,
що сам себе карає: “Може б, встигнув,
якби одразу скочив у вогонь…”
І серце оберталося на тигель
для спогадів розплавлених його,
і в грудях не загоювалась рана,
і погляд від німої туги терп…
Страшний він був. Усе обличчя в шрамах.
Я чула, як лякали ним дітей.

***