Неоніла СТЕФУРАК

* * *

У горах дощ. У мами приступ астми.
Осінній день хисткий, мов каганець.
В садку старому догорають айстри
холодним, фіолетовим вогнем.

Повітря пахне вільгістю і цвітом.
Тумани конденсуються на склі.
І ти, себе розтрачуючи, світиш
усім самотнім людям на землі…

Чи так воно? Чи втіха ця не марна?
Кого врятує твій найкращий вірш?
Збирає мама речі — у лікарні
безпечніше їй буде, спокійніш.

***