Неоніла СТЕФУРАК

* * *

Такі яскраві сни перед світанком.
В них мертві оживають і з докором,
тривожно позирають на живих.
Ні голосу не мають, ні обличчя —
лиш тихе сяйво і повільні кроки,
глибинну упокореність душі.
Для них уже немає таємниці,
ні пристрастей немає, ні кордонів,
ні туги за покинутим життям.
Чому ж вони вертаються з дороги?
Чому так наполегливо щоночі
промацує прожектор потойбічний
свідомості ізоляційне скло?..

***