Неоніла СТЕФУРАК

* * *

Все рідше думаю про тебе.
Приймаю світ таким, як є.
Пліток незриме веретено
нічого вже не наснує.

Літа розмірене і плавмо
пливуть за хвилями ріки
туди, де туляться до Лаври
каштанів свічечки тремкі.

Туди, де в просторі безкраїм
уже заобрійних степів
козацькі зорі догорають
і затихає тужний спів.

***