CLIV.

Малий Кохання бог спочив у сні,
Запалену стрілу відкласти встиг,
Та німфи, що живуть у чистоті,
Туди прибігли і найкраща з них
Ухопила цей божеський вогонь,
Що розгріває леґіони серць,
— Так ось сам ґенерал упав у сон,
Розброєний у цей дівочий герць —
І вклала головешню до води,
Яка зігрілась від вогню любви
Для купелей, що лічать від біди
Людей захворілих. Прийшов туди

І я й узнав: вогонь нагрів води,
Вода ж не охолоджує любви.

* * *

The little Love-god lying once asleep
Laid by his side his heart-inflaming brand,
Whilst many nymphs that vow'd chaste life to keep
Came tripping by; but in her maiden hand
The fairest votary took up that fire
Which many legions of true hearts had warm'd;
And so the general of hot desire
Was, sleeping, by a virgin hand disarm'd.
This brand she quenched in a cool well by,
Which from Love's fire took heat perpetual,
Growing a bath and healthful remedy
For men diseas'd; but I, my mistress' thrall,
    Came there for cure, and this by that I prove,
    Love's fire heats water, water cools not love.