CXLVII.

Moя любов — гарячка; тужить вже
За тим, що няньчить хворобливий вид,
Тим живиться, що стан цей береже,
Щоб вдовольнити хворий апетит.
Резон — кохання лікарем мого,
Він злий, що не держусь його порад,
Лишив мене й відчай дійшов того,
Що ціль — лиш смерть; й мій лікар тому рад.
Без ліків я, без догляду резон,
Ще й божевільний я, пропав навік;
Мої думки й слова утратили свій тон,
Даремно, щоб я щось розумне рік.

Білявці присягав я, ясна річ,
А ти, як пекло, чорна, наче ніч.

* * *

My love is as a fever, longing still
For that which longer nurseth the disease;
Feeding on that which doth preserve the ill,
The uncertain sickly appetite to please.
My reason, the physician to my love,
Angry that his prescriptions are not kept,
Hath left me, and I desperate now approve
Desire is death, which physic did except.
Past cure I am, now reason is past care,
And frantic-mad with evermore unrest;
My thoughts and my discourse as madmen's are,
At random from the truth vainly express'd;
    For I have sworn thee fair, and thought thee bright,
    Who art as black as hell, as dark as night.