CXLVI.

Душе убога, грішний центр землі
І раб тих сил, що строїли тебе,
Чому сумуєш-в'янеш в темноті,
Малюєш ясно зовні світ, проте?
Короткий винайм, а високий кошт,
Чом платиш за оцей гнилий палац,
Щоб спадкоємці-хроби врешті решт
Ці втрати з'їли? Це кінець твій, бач?
Живи, душе, на кошт твого слуги,
Хай марність обтяжить твій власний міх;
За лишки годин вічний строк купи,
Живись з них, не збагачуйся без них:

Так смертю поживись, як смерть людьми,
Раз смерть умре, вмирать не будем ми.

* * *

Poor soul, the centre of my sinful earth,
Fool'd by these rebel powers that thee array,
Why dost thou pine within and suffer dearth,
Painting thy outward walls so costly gay?
Why so large cost, having so short a lease,
Dost thou upon thy fading mansion spend?
Shall worms, inheritors of this excess,
Eat up thy charge? Is this thy body's end?
Then, soul, live thou upon thy servant's loss,
And let that pine to aggravate thy store;
Buy terms divine in selling hours of dross;
Within be fed, without be rich no more:
    So shalt thou feed on Death, that feeds on men,
    And Death once dead, there's no more dying then.