CXLII.

Любов — мій гріх, твоя цнотливість — гнів,
Гнів за мій гріх, за грішну цю любов.
Якби мій стан з твоїм я замінив,
— Не знайдеш у цнотливості відмов.
Якщо б знайшла, то не із уст твоїх,
Що поганить їх красний орнамент,
Клеймить фальш тих зв'язків, як і моїх,
І грабить дохід з інших лож від рент.
Та я люблю тебе, як ти всіх тих,
Кого твій манить зір, як мій тебе;
Плекай у серці жаль, що як зросте,
Твій жаль прихильність знайде у других.

Якщо шукаєш те, за чим твій жаль,
На власнім знайдеш прикладі обмаль.

* * *

Love is my sin, and thy dear virtue hate,
Hate of my sin, grounded on sinful loving:
O, but with mine compare thou thine own state,
And thou shalt find it merits not reproving;
Or, if it do, not from those lips of thine,
That have profan'd their scarlet ornaments
And seal'd false bonds of love as oft as mine,
Robb'd others' beds' revenues of their rents.
Be it lawful I love thee, as thou lov'st those
Whom thine eyes woo as mine importune thee:
Root pity in thy heart, that when it grows,
Thy pity may deserve to pitied be.
    If thou dost seek to have what thou dost hide,
    By self-example mayst thou be denied!