CXL.

Будь мудра так, як ти жорстока, не
Примушуй мій язик знов до зневаг;
Як смуток словом змушує мене
Сказати те, чого я не забаг.
Бо краще, щоб я дотепом це збув
Не для любови, хоч з любови так,
Як хворий, що на край життя прибув,
Від лікаря здоров'я жде ознак.
Бо з розпачу я попаду у шал,
Шалений все скажу про тебе зле,
Бо слів лихих росте новий навал
Й наклепник їх ще далі понесе.

Щоб ним не став, й не впала в тебе тінь,
Дивись навпрост, хоч серце йде вширінь.

* * *

Be wise as thou art cruel; do not press
My tongue-tied patience with too much disdain;
Lest sorrow lend me words, and words express
The manner of my pity-wanting pain.
If I might teach thee wit, better it were,
Though not to love, yet, love, to tell me so;
As testy sick men, when their deaths be near,
No news but health from their physicians know;
For, if I should despair, I should grow mad,
And in my madness might speak ill of thee:
Now this ill-wresting world is grown so bad,
Mad slanderers by mad ears believed be,
    That I may not be so, nor thou belied,
    Bear thine eyes straight, though thy proud heart go wide.