CXXXI.

Ти деспотична, як і ті, кого
Краса немилосердям обдарить,
Та знаєш, що у мене в серці то
Найкращою є ти, мов самоцвіт.
Говорять, що в тобі довіри знак,
Не стогне на твій вид моя любов;
Не скажу їм: помилка це, однак
Собі це присягаю знов і знов.
На доказ, що не фальш присяга ця,
Ці сотні стогонів, та свідком їх,
Як думаю про вид твого лиця,
Що чорне світліша в думках моїх.

Ніщо не чорне, лиш твої діла,
Звідсіль цей наклеп мій і виплива.

* * *

Thou art as tyrannous, so as thou art,
As those whose beauties proudly make them cruel;
For well thou know'st to my dear doting heart
Thou art the fairest and most precious jewel.
Yet, in good faith, some say that thee behold,
Thy face hath not the power to make love groan:
To say they err I dare not be so bold,
Although I swear it to myself alone.
And to be sure that is not false I swear,
A thousand groans, but thinking on thy face,
One on another's neck, do witness bear
Thy black is fairest in my judgment's place.
    In nothing art thou black save in thy deeds,
    And thence this slander, as I think, proceeds.