CXXVII.

Колись то чорне гарним не було,
Ніхто його красою не назвав,
А зараз чорне у красу зайшло,
Немов байстрюк, краси набуло прав.
Відколи гнуть Природу хистом рук
І погань прибирають в фальш краси,
То чар краси без імені, мов звук
Пустий, лиш нидіє сповна ганьби.
Моєї любки очі — чорний крук,
Підходять до жалоби й похорон
Нагадують, з красою перегук
Невдалий, під фальшивий тон.

Для похоронників це добрий знак,
Для них краса ось виглядає так.

* * *

In the old age black was not counted fair,
Or if it were, it bore not beauty's name;
But now is black beauty's successive heir,
And beauty slander'd with a bastard shame:
For since each hand hath put on Nature's power,
Fairing the foul with Art's false borrow'd face,
Sweet beauty hath no name, no holy bower,
But is profan'd, if not lives in disgrace.
Therefore my mistress' brows are raven black,
Her eyes so suited, and they mourners seem
At such who, not born fair, no beauty lack,
Sland'ring creation with a false esteem:
    Yet so they mourn, becoming of their woe,
    That every tongue says beauty should look so.