CXXVI.

Мій любий хлопче, що тримаєш Час,
Його крихкий пугар, годин запас;
Перезріває, йде життя на схил,
Коханці в'януть — ти у повні сил.
Якщо Природа, пані всіх заглад,
Хоч йдеш вперед, тебе зове назад,
Затримує, щоб доказать свій сприт,
Що може час скупих хвилин зганьбить.
То бережись, міньйон її розваг,
Бо стримає, та не візьме свій скарб.

І мусить підсумок вкінці прийти,
Даси останній розрахунок ти.

* * *

O thou, my lovely boy, who in thy power
Dost hold Time's fickle glass, his sickle hour;
Who hast by waning grown, and therein show'st
Thy lovers withering as thy sweet self grow'st;
If Nature, sovereign mistress over wrack,
As thou goest onwards, still will pluck thee back,
She keeps thee to this purpose, that her skill
May time disgrace and wretched minutes kill.
Yet fear her, O thou minion of her pleasure!
She may detain, but not still keep, her treasure:
    Her audit, though delay'd, answer'd must be,
    And her quietus is to render thee.