CXXIV.

Як милий мій дитина лиш випадку
Безбатченко, на ласці долі плід,
Чи в час кохання, чи у час без такту,
Бурян між бурянів, між квітів квіт.
Ні, це не вийшло в висліді випадку,
Бо не терпить від помпи й не впаде
І під ударом наглого упадку,
Що час привабний модою назве.
Єретик, не боїться і порядку,
Він діє за позичених годин,
Та сам обачний став на кожну хватку:
Від спек не згине, не пірне від злив.

Це блазні часу, звуть їх все водно,
Що мруть за добре, хоч чинили зло.

* * *

If my dear love were but the child of state,
It might for Fortune's bastard be unfather'd,
As subject to Time's love or to Time's hate,
Weeds among weeds, or flowers with flowers gather'd.
No, it was builded far from accident;
It suffers not in smiling pomp, nor falls
Under the blow of thralled discontent,
Whereto the inviting time our fashion calls:
It fears not policy, that heretic,
Which works on leases of short-number'd hours,
But all alone stands hugely politic,
That it nor grows with heat, nor drowns with showers.
    To this I witness call the fools of time,
    Which die for goodness, who have liv'd for crime.