CIV.

Не будеш в мене, друже, ти старим;
Твоя краса все ж та, що я зустрів
На перший погляд; тричі вже від зим
Стрясли ліси трьох літ розкішний спів,
Три свіжі весни пожовтіли в осінь
В порядку зміни пір і квітні три
Спалили в червнях запах свій — а й досі
Для мене, наче зелень, свіжий ти.
Ах, та краса — в годиннику біг стрілки —
Відходить поступово від речей;
Так нишком врода йде від тебе, тільки
Неспостережно для моїх очей.

Хай знає недорослий вік тепер,
Покіль вродився ти, чар літа вмер.

* * *

To me, fair friend, you never can be old,
For as you were when first your eye I ey'd,
Such seems your beauty still. Three winters cold
Have from the forests shook three summers' pride,
Three beauteous springs to yellow autumn turn'd
In process of the seasons have I seen,
Three April perfumes in three hot Junes burn'd,
Since first I saw you fresh, which yet are green.
Ah! yet doth beauty, like a dial-hand,
Steal from his figure, and no pace perceiv'd;
So your sweet hue, which methinks still doth stand,
Hath motion, and mine eye may be deceiv'd:
    For fear of which, hear this, thou age unbred:
    Ere you were born was beauty's summer dead.