XCIV.

Ті, в кого сила знищити, та взамін
Не роблять це: в них все на показ-струс,
Зворушать інших, а самі як камінь,
Байдужі, зимні, здаля від спокус.
Це спадкоємці всіх небесних ласк,
Що господарять цим добром земним,
Це горді власники облич, як маск,
Всі інші служники лиш їхніх примх.
Так квітка влітку солодить наш час,
Для неї жить і вмерти — це стандарт,
Коли хворіє від простих зараз,
Бурян простіший більш від неї варт.

Скислить і найсолодше час-тиран,
Лілеї скорше в'януть, ніж бур'ян.

* * *

They that have power to hurt and will do none,
That do not do the thing they most do show,
Who, moving others, are themselves as stone,
Unmoved, cold, and to temptation slow;
They rightly do inherit heaven's graces,
And husband nature's riches from expense;
They are the lords and owners of their faces,
Others but stewards of their excellence.
The summer's flower is to the summer sweet,
Though to itself it only live and die,
But if that flower with base infection meet,
The basest weed outbraves his dignity:
    For sweetest things turn sourest by their deeds;
    Lilies that fester smell far worse than weeds.