XC.

Зненавидь, як схотів, мене й зроби
Це вже, як світ й мої діла навхрест,
Візьмись злобою долі, принизи
Мене, та не зроби це врешті-решт
Тоді, коли вже серце лишить біль,
Після подоланих малих нещасть,
Змінити ніч грізну в дощів метіль,
Що зміні бажаній прийти не дасть.
Як хочеш відійти, не жди кінця,
Як менші лиха вже вчинили зло,
Зроби це сперш, хай покуштую я
Уперш найгірше долі ремесло.

Малі всі лиха, це тепер мов жарт,
Із втратою тебе порівнювать не варт.

* * *

Then hate me when thou wilt; if ever, now;
Now, while the world is bent my deeds to cross,
Join with the spite of fortune, make me bow,
And do not drop in for an after-loss:
Ah! do not, when my heart hath 'scap'd this sorrow,
Come in the rearward of a conquer'd woe;
Give not a windy night a rainy morrow,
To linger out a purpos'd overthrow.
If thou wilt leave me, do not leave me last,
When other petty griefs have done their spite,
But in the onset come; so shall I taste
At first the very worst of fortune's might;
    And other strains of woe, which now seem woe,
    Compar'd with loss of thee will not seem so.