LXXXII.

Моїй не мусиш залицятись Музі
І можеш без ганьби читать слова
Присвят, що пишуть їх поети-друзі
На кожній книзі, де тобі хвала.
В знанні красивий, як і в розголосі,
Пізнав ти вартість над мою хвалу;
Мистецтво щось нове шука й приносить,
Печать свіжішу кращим дням часу.
Так дій, любове. Як і вигадали,
Штучні рядки риторика несе,
Тобі, красуневі, відповідали б
Слова правдиві, що їх друг рече.

Підфарбування можна краще вжити,
Де щокам крови брак; в тобі зловжиті.

* * *

I grant thou wert not married to my Muse,
And therefore mayst without attaint o'erlook
The dedicated words which writers use
Of their fair subject, blessing every book.
Thou art as fair in knowledge as in hue,
Finding thy worth a limit past my praise;
And therefore art enforc'd to seek anew
Some fresher stamp of the time-bettering days.
And do so, love; yet when they have devis'd
What strained touches rhetoric can lend,
Thou truly fair wert truly sympathiz'd
In true plain words by thy true-telling friend;
    And their gross painting might be better us'd
    Where cheeks need blood; in thee it is abus'd.