LXIV.

Коли я взрів, як Часу зла рука
Спотворює колись красивий вік,
Високі вежі знищує до тла
І вічну мідь грузить у мертвий стік.
Коли я взрів: неситий океан
Займає королівства береги
Й тверда земля збиває вод штовхан:
Чи втрата, чи здобуток — без ваги.
Коли я взрів: зміняє кожний стан,
Чи пак, сам стан до знищення готов;
Загибель всього підсуває план,
Що прийде Час і забере любов.

Ця думка, наче смерть, не знає змін;
Той плаче, хто боїться: втратить він.

* * *

When I have seen by Time's fell hand defac'd
The rich-proud cost of outworn buried age;
When sometime lofty towers I see down-raz'd,
And brass eternal slave to mortal rage;
When I have seen the hungry ocean gain
Advantage on the kingdom of the shore,
And the firm soil win of the watery main,
Increasing store with loss, and loss with store;
When I have seen such interchange of state,
Or state itself confounded to decay;
Ruin hath taught me thus to ruminate -
That Time will come and take my love away.
    This thought is as a death, which cannot choose
    But weep to have that which it fears to lose.