LVI.

Солодка ти любове, посились,
Твій потяг хай росте за апетит,
Сьогодні він, наївшися, вже сит,
А завтра загостриться, як колись.
Так ти, любове, хоч і досхочу
Накліпалась очима нині вкрай,
То завтра знов дивись і не зміняй
Цей дух любови у тривку нудьгу.
Хай час перерви, наче океан,
Що ділить береги, і де щодня
Двоє заручених на березі стоять,
З любови в них і берег мінить стан.

Чи як зима, хоч захисна, проте,
Бажання літа в апетит росте.

* * *

Sweet love, renew thy force; be it not said
Thy edge should blunter be than appetite,
Which but to-day by feeding is allay'd,
To-morrow sharpen'd in his former might:
So, love, be thou; although to-day thou fill
Thy hungry eyes, even till they wink with fulness,
To-morrow see again, and do not kill
The spirit of love with a perpetual dulness.
Let this sad interim like the ocean be
Which parts the shore, where two contracted new
Come daily to the banks, that, when they see
Return of love, more bless'd may be the view;
    Or call it winter, which, being full of care
    Makes summer's welcome thrice more wish'd, more rare.