LI.

Моя любов пробачить, що повільний
Був мій носій, як я від тебе йшов.
Чи поспішать звідтіль, де ти, доцільно?
Не треба поспіху зак вернусь знов.
Де знайде вибачення ця тварина,
Як звільна йде до милого кінця,
Чи вжити шпору, хоч і вітру спина
На крилах скорости не обіця.
То ж кінь не йде з моїм бажанням в ногу,
Тому бажання, що любов моя,
Лиш заїрже — не кінь — в вогненнім змагу,
Кохання для кохання вибачить коня.

Від тебе він повільно йшов, зате
До тебе побіжу я, він хай йде.

* * *

Thus can my love excuse the slow offence
Of my dull bearer when from thee I speed:
From where thou art why should I haste me thence?
Till I return, of posting is no need.
O, what excuse will my poor beast then find,
When swift extremity can seem but slow?
Then should I spur, though mounted on the wind;
In winged speed no motion shall I know:
Then can no horse with my desire keep pace;
Therefore desire, of perfect'st love being made,
Shall neigh — no dull flesh — in his fiery race;
But love, for love, thus shall excuse my jade, —
    'Since from thee going he went wilful-slow,
    Towards thee I'll run, and give him leave to go.'