XLIII.

Примкну я очі й бачу лиш тебе,
Бо цілий день непотріб бачу я;
Як сплю, тебе ці очі бачать й те
Темнить ясне, темноту в світ зміня.
Це ти, це тінь твоя яснить цю тінь,
Формуючи її у ясний світ,
У ясний день, ясніш від всіх світінь,
Як замкненим очам ця тінь блистить.
І як благовістити цим очам,
Задивленим у тебе в ясний день,
Коли у мертву ніч, у сні ген там
Їх доторкає тінь твоя лишень!

Всі дні — це ночі — бачити тебе
A ночі — дні й ти пестиш в сні мене.

* * *

When most I wink, then do mine eyes best see,
For all the day they view things unrespected;
But when I sleep, in dreams they look on thee,
And darkly bright, are bright in dark directed.
Then thou, whose shadow shadows doth make bright,
How would thy shadow's form form happy show
To the clear day with thy much clearer light,
When to unseeing eyes thy shade shines so!
How would, I say, mine eyes be blessed made
By looking on thee in the living day,
When in dead night thy fair imperfect shade
Through heavy sleep on sightless eyes doth stay!
    All days are nights to see till I see thee,
    And nights bright days when dreams do show thee me.