XXXVII.

Як літній батько рад від насолоди,
Що бачить сина юного діла,
Так і мене, на злість природи,
Втішає вартість і твоя краса.
Бо чи краса, чи рід, багатство, дотеп,
Чи щось одне із них, чи разом всі
Дають тобі права на всі чесноти,
Свою любов додам в похвали ці.
Отож і я не у біді, зневазі,
Бо й тінь того дарує цінність ту,
Що й я в твоїх достачах на увазі
Й твоєї слави часткою живу.

Що краще, хай залишиться в тобі,
Це те бажання радість шле мені.

* * *

As a decrepit father takes delight
To see his active child do deeds of youth,
So I, made lame by fortune's dearest spite,
Take all my comfort of thy worth and truth;
For whether beauty, birth, or wealth, or wit,
Or any of these all, or all, or more,
Entitled in thy parts do crowned sit,
I make my love engrafted to this store:
So then I am not lame, poor, nor despis'd,
Whilst that this shadow doth such substance give
That I in thy abundance am suffic'd
And by a part of all thy glory live.
    Look what is best, that best I wish in thee:
    This wish I have; then ten times happy me!