XXXV.

Вже більше не сумуй за тим, що вдіяв:
В троянд є колючки, у сріблі шлам,
І сонце й місяць від екліпс темніють,
Розлізлося хробацтво по брунькам.
Всі люди роблять помилки, то ж я
Твою помилку можу прирівняти,
Сам грішний, захищу твоє ім'я,
Твої гріхи я хочу виправдати.
Твій сенсуальний промах я беру,
Противна партія — твій адвокат,
І проти себе правний акт почну,
Чому в ненависті й любові рад.

Бо допоміжним хочу бути я
Для того, хто крав в мене, злодія.

* * *

No more be griev'd at that which thou hast done:
Roses have thorns, and silver fountains mud;
Clouds and eclipses stain both moon and sun,
And loathsome canker lives in sweetest bud.
All men make faults, and even I in this,
Authorising thy trespass with compare,
Myself corrupting, salving thy amiss,
Excusing thy sins more than thy sins are;
For to thy sensual fault I bring in sense, —
Thy adverse party is thy advocate, —
And 'gainst myself a lawful plea commence:
Such civil war is in my love and hate,
    That I an accessary needs must be
    To that sweet thief which sourly robs from me.