XXX.

Коли на сесії солодких дум
Скликаю спогади минулих мрій,
То бачу, призабув я їх, лиш сум
Лишився, давній біль в журбі новій.
Та чи зумів би я втопити зір
За друзями, що відійшли у ніч,
Й ридать за тим, що зникло від цих пір,
Оплакувать давно пропащу річ;
Чи горювать від втрачених образ
І важко згадувать стару біду,
Сумний рахунок сплачувать ще раз
За плач оплаканий попереду.

Та лиш про тебе думкою згадай,
Всі втрати повертають, смутку край.

* * *

When to the sessions of sweet silent thought
I summon up remembrance of things past,
I sigh the lack of many a thing I sought,
And with old woes new wail my dear times' waste:
Then can I drown an eye, unus'd to flow,
For precious friends hid in death's dateless night,
And weep afresh love's long since cancell'd woe,
And moan the expense of many a vanish'd sight:
Then can I grieve at grievances foregone,
And heavily from woe to woe tell o'er
The sad account of fore-bemoaned moan,
Which I new pay as if not paid before.
    But if the while I think on thee, dear friend,
    All losses are restor'd and sorrows end.