XXVI.

Мого кохання пане, у пошану
З твоєї ласки я повинність цю
Тобі в цім писанім посланні дану,
Не щоб мій дотеп показать, я шлю.
Повинність ця велика і мій дотеп
За бідний, щоб вложить її в слова,
Та вірю, в тебе стільки ще охоти
І похвалитись в думці не ганьба.
Aж зірка — провід мого хвилювання
Візьме мене під ясний свій аспект,
Лахміття прикрасить мого кохання,
Щоб впав мені солодкий твій респект.

Тоді чванюсь, як я люблю тебе,
До того не перевіряй мене.

* * *

Lord of my love, to whom in vassalage
Thy merit hath my duty strongly knit,
To thee I send this written ambassage,
To witness duty, not to show my wit:
Duty so great, which wit so poor as mine
May make seem bare, in wanting words to show it,
But that I hope some good conceit of thine
In thy soul's thought, all naked, will bestow it;
Till whatsoever star that guides my moving
Points on me graciously with fair aspect,
And puts apparel on my tatter'd loving,
To show me worthy of thy sweet respect:
    Then may I dare to boast how I do love thee;
    Till then, not show my head where thou mayst prove me.