XXI.

Та це не йде від мене, це та Муза,
Побуджена красою, тче цей вірш,
Що й небесам в орнамент не байдужа,
Порівнюючи гарне з гарним більш,
Пов'язує у гордім порівнянні
І сонце, й місяць, й земний самоцвіт,
Квітневий перший цвіт у поєднанні,
Що небо шле на цей кулистий світ.
Дозволь мені, правдивому в коханні,
Писати правду й вір — моя любов,
Мов материнська, хоч не в розсвітанні,
Що з блиском злотих свіч з небес прийшов.

Хай більш вони говорять наугад,
Я не хвалю на те, щоби продать.

* * *

So is it not with me as with that Muse
Stirr'd by a painted beauty to his verse,
Who heaven itself for ornament doth use
And every fair with his fair doth rehearse,
Making a couplement of proud compare,
With sun and moon, with earth and sea's rich gems,
With April's first-born flowers, and all things rare
That heaven's air in this huge rondure hems.
O let me, true in love, but truly write,
And then believe me, my love is as fair
As any mother's child, though not so bright
As those gold candles fix'd in heaven's air:
    Let them say more that like of hear-say well;
    I will not praise that purpose not to sell.