XIV.

Не з зір зриваю я думок стебло,
Хоч в мене астрономія своя
Та не, щоб вказувать добро чи зло,
Чи віщувать нещастя й небуття;
Не можу провіщати щастя враз
Й визначуваит, коли дощі й вітри,
З князями віщувать, що все гаразд,
Що всі провіщення з небес прийшли.
Я досвіду набув з очей твоїх,
Мов з вічних зір, вичитую знання
Про правду і красу та як то їх
Затримати для перетворення.

Провіщення для тебе накінець:
Коли умреш — красі прийде кінець.

* * *

Not from the stars do I my judgment pluck;
And yet methinks I have astronomy,
But not to tell of good or evil luck,
Of plagues, of dearths, or seasons' quality;
Nor can I fortune to brief minutes tell,
Pointing to each his thunder, rain, and wind,
Or say with princes if it shall go well,
By oft predict that I in heaven find:
But from thine eyes my knowledge I derive,
And, constant stars, in them I read such art
As 'Truth and beauty shall together thrive,
If from thyself to store thou wouldst convert;'
    Or else of thee this I prognosticate:
    'Thy end is truth's and beauty's doom and date.'