IX.

Чи страх, що змочиш очі у вдови,
Життя з’їдати каже в самоті?
Ах, як помреш так без потомства ти,
То наче по невживаній жоні
Заплаче світ, немов вдова, і все
Оплакуватиме, що не лишив
Нікого по собі; вдові б зате
В очах дітей вид мужа залишив.
Хто не скупий, у цього ряд витрат,
Зміняє місце, все бере з життя;
Краса змарнована не йде назад,
Її сам споживач звів до кінця.

Нема любови в того у груді,
Хто сам себе віддав такій ганьбі.

* * *

Is it for fear to wet a widow's eye
That thou consum'st thyself in single life?
Ah! if thou issueless shalt hap to die,
The world will wail thee, like a makeless wife;
The world will be thy widow, and still weep
That thou no form of thee hast left behind,
When every private widow well may keep
By children's eyes her husband's shape in mind.
Look, what an unthrift in the world doth spend
Shifts but his place, for still the world enjoys it;
But beauty's waste hath in the world an end,
And kept unus'd, the user so destroys it.
    No love toward others in that bosom sits
    That on himself such murderous shame commits.