V.

Години, що ласкаво вклали в рами
Той любий вигляд, радість для очей,
Дають тиранам вдіяти те саме,
Та споганить лиш більшість із речей.
Бо неспокійний час відводить літо
В огидну зиму та угробить там,
Сік заморозить, листя снігом збито,
Красу замінить повна нагота.
Та дистиляція літня лишила
Той плин, що наче в’язень в мурах скла;
Самий ефект — краса його зродила,
Та там про неї й згадки вже нема.

Бо квіти дистильовані в зимі — не те,
Зник їхній вигляд, лиш субстанція живе.

* * *

Those hours, that with gentle work did frame
The lovely gaze where every eye doth dwell,
Will play the tyrants to the very same
And that unfair which fairly doth excel;
For never-resting time leads summer on
To hideous winter, and confounds him there;
Sap check'd with frost, and lusty leaves quite gone,
Beauty o'ersnow'd and bareness everywhere:
Then, were not summer's distillation left,
A liquid prisoner pent in walls of glass,
Beauty's effect with beauty were bereft,
Nor it, nor no remembrance what it was:
    But flowers distill'd, though they with winter meet,
    Leese but their show; their substance still lives sweet.