ДИПТИХ

1.

В природі є нездоланна жіночність,
непевна втіха і всечасний глум,
і невблаганна механічна точність,
і сум,
і сум.

Забрьоханий, замріяний,
задивлений в калюжі,
я ліс цей залишав
під шепоти байдужі.
Під кленами лимонними
лежать слова немовлені,
вони мені болять
плачами немовлят.

2.

У захаращених словами снах
зоря вечірня потонула,
сновиди порпаються у словах,
і сміттярі ласують не своїм минулим.
А душі і тіла посів
тягар зужитих почуттів.

Але рожеві персти пані Еро
в моє волосся ніжно поринають,
у скронях будять кров,
і очі зрять, і руки знають
зорі дівочність.

Опале листя поховало колію,
в природі є нездолана жіночність,
її пізнати на світанку волію.

***