САД БАЖАНЬ

Дівоча пружність в тілі і словах
ще так недавно втілювала спротив,
м’яка поступливість у зібганих ногах
налита в жінку, що очікує навпроти.

Так сонце наливає тихий сад
крізь верховіття яблуневі поріділі,
моїх зізнань кружляє листопад,
твої коліна — яблука доспілі.

Наші вікна пригублює вечір,
повертає до сонця спиною.
Безборонна і без заперечень,
пам’ятаєш, була ти сумною.

Тоді,
серед останніх холодів,
де пам’ять гоїться у зав’язі плодів.

Ти для мене відкрила безодню,
я крізь тебе не можу не впасти.
Мої пальці, до ранку холодні,
ти зігрієш у вигинах щастя.

Знаю вирок твоєї весни —
в кожну осінь я йтиму згасати.
Якщо можеш, приспи і засни,
бо для кого мені воскресати?

***