КАТОЛИЦЬКИЙ ЦВИНТАР

Уклінні постаті на парковій алеї
когось від заздрісного ока стережуть.
Не пестощі, а сутінки зелені
їх обіймають, охоронців бережуть.

Змальована по пам’яті картина
чомусь постала в улоговині чуттів.
Кохана ще байдужа, як дитина,
а ти вже, мабуть, жити не хотів.

Дерева так довірливі зісподу,
колише штиль тебе на мілині.
Любові нашої почули теплий подих
цвинтарні пси в туманній далині.

***