ОЧІКУВАННЯ ОЛЬГИ

2. Рахманський великдень

На ігрища, на лови, до води!
Зеленим оком зблисне скельце верболозу,
заб’ється серце птахом молодим,
зав’ється в стеблах, день тамує сльози,
розчулений, закоханий до сліз.
Великий день рахманної землі.

В зелених ріках і житах
празнують весело свята
русалки, мавки, упирі,
та відчайдухи-косарі
стинають зело, поять коси.
У лузі відьма вроди просить,
ранковій молиться зорі.
Відунка воду замовляє
і щось нашіптує траві,
і ворожбитські наговори
озвуться жаром у крові.
Коли змагання до снаги,
і до смаку п’янка трутизна,
на килим стань,

і з-під ноги

дівочим сміхом трави бризнуть.
Вповзай у лоно равликом,
май тіло ніжне й сильне,
листок бурав буравликом,
знай слово непомильне.
Чи випливеш, чи згинеш,
чи всі жалі покинеш,
а певно що розтанеш —
по хвилі хмільним станеш
закличним клекотом звучань,
зеленим леготом клечань.

Не втома розлучає,
просто — час.
Не щастя бракне,
лиш спокою.
І день палкий покірно згас,
зітхнула ніч і вкрилась осокою.

Коханця залишає в цій порі
русалка і пірнає по свої турботи,
і тільки князь вечірньої зорі
лишається для чорної роботи.

***