ІМЕНА

0.

Скидаймо овечі хутра!
Впізнати бо час вовків.
Нуртують голодні нутра,
відлунює шал віків.
Якщо собака тобі — ворог,
утіха — смерть, а світ — в’язниця,
лишилося ім’я прибрати впору,
а шлях в степах
зірками освятиться.
Розвиднюється, поруч хтось сякається.
Вікна сяють.
Ти знову зовні,
зітхни з полегкістю,
писок у вовні…
Своїй? Чужій?
Хто розбере тепер?
Було чи не було? —
питання справді зайве.
Натомість вже звучить тобі
набат одвічного To be?..
Мій слід уже беруть лакузи,
і голова моя, як завжди,

   винувата.

Пробачте, музи.
Вибачте, дівчата.

***