ІМЕНА

4.

Ти досі тут стоїш,
і ноги з місця не рушають,

і все сумніш

дерева вечір,
як корови — жуйку — ремигають.
Зерно епічності посій,
від слів п’янких,
від шуму крові стало темно нам.
Тож поєднай в душі своїй
Паріса з Агамемноном.
Шатром барвистим хай накриє
нас пишна мудрість давніх книг,
і легіони слів ідуть на бій
з палким спокусником моїм.
Велична й проста ця хода,
війна — святе і праве діло.
Тобі сумління заповіло
право волі
й право володіння.
Візьми у руку гроно винограду,
воно пружніше за дівочі перса,
від тебе смерть і здобич не втече,
дивись, рукою сік тече!
Залите соком поле бою,
співають, крешуть навсебіч
Гомерові герої,
Еней вже посилав за мною.
Нема лиш крові — дивна річ!
А втім, я не Паріс,
й не Агамемнон, далебі,
я — певно — Троянський кінь,
пошлюблений з царицею Оленою
заочно.
Ефірне тіло і бальзам на рани;
далекий караван невпинно наближається.
Пустеля спить удень
і ожива вночі.
Повтори снів не вираховуй.

Крізь пальці кришиться піском
блискучий моноліт,
зумій в піщинці теж
поцінувати камінь.

***