Галина ПАЛАМАРЧУК

* * *

Ти рвався звідси у далекий світ,
У касах товкся, замерзав на трасі,
В автобусах твердих у місто трясся.
Ти скільки витерпів принижень, злиднів, бід, —

А тут щороку без розповивавсь,
Розкутувавсь, до сонця розкривався.
І заліщанський яр в квітках кривавцях
Був як живий, тремтів, як тятива.

Там мудрий лис нечутно походжав,
Там в глинищах шуміли жовті зливи.
Там, кажуть, між реальним і можливим
Нестрога простягалася межа.

Там так кипіло синє й золоте,
Живе, як ти, і теж із рук Всевишніх.
І бубнявіли ягоди на вишнях —
По крапельці на вусиках антен.

Ти вибивсь в неабияке цабе,
Та на якомусь східчику спіткнувся.
І ти вернувся. Тільки все забувся.
Тут вибачать. Та не приймуть тебе.

***