Олександр ОЛЕСЬ

КНЯЖА УКРАЇНА

Плач Ярославни

Чорним круком чорну вістку
Із чужини хтось приніс, —
І по цілій Україні
Розлилося море сліз.

Наче темна ніч осіння,
Жінка Ігоря смутна…
Плаче, тужить Ярославна,
Припадає до вікна…

Рано вдосвіта, до сонця,
Йде за місто, на вали…
Виглядає: степ та небо,
Та під хмарами орли.

Плаче, тужить Ярославна,
Сохне, в’яне, як той цвіт:
Закотилось її сонце,
Заступили хмари світ.

“Обернуся я в зозулю,
По Дунаю полечу
І м’який рукав бобровий
У Каялі обмочу.

На його змарнілім тілі
Кров і рани обітру,
Його сльози, як перлини,
До останньої зберу.

Вітре, вітре, нащо вієш,
Нащо ліс зелений гнеш,
Нащо стріли половецькі
В військо Ігоря несеш?

Чом під хмарами не вієш,
Не гойдаєш кораблі,
Чом по степу ти розвіяв
Скарби-радощі мої?!

Дніпре, Дніпре! Розбивав ти
Мури-гори кам’яні.
Віз ти в землю половецьку
Святослава на човні.

Принеси ж його до мене
Через гори, через ліс,
Щоб до ранку я не слала
В сине море своїх сліз.

Сонце ясне, тричі красне,
Всіх ти грієш, сяєш всім,
Чом же військо мого мужа
Палиш ти огнем своїм?

Нащо ти в степу безводнім
Його стріли й луки гнеш,
Нащо ти із уст спрагнілих
Його кров гарячу п’єш?”

Як підбита чайка в небі,
Як осіння ніч смутна,
Плаче, тужить Ярославна,
Припадає до вікна.

***

Джерело: О.Олесь. “Княжа Україна”. — Київ, “Веселка”, 1991.