Олена НЕКОРА

* * *

Самотня троянда й загублений кущ шипшини,
I висохле листя у все ще зеленiй травi,
I сiрi, похмурi, сердитi на всiх хмарини
Останнiй свiй смуток дарують моїй кровi.
Я в крiслi легкому за хатою осiнь стрiну.
I посмiх сталевий вiд дощика в дар прийму.
Я вкотре здивуюсь спокiйному часу плину,
I серце зрадiє в цю мить здивуванню свому.

***