***

Ой гук, мати, гук,
Та де козаки йдуть.
І веселая та доріженька,
Куди ж вони йдуть.

Та куди ж вони йдуть,
Там бори гудуть;
А попереду вражих ляхів,
Як череду, пруть.

Зібралися вони
Під рясні дуби,
Та чекаючи та й отамана
На раду собі.

Отаман іде,
Як голуб, гуде,
Та під білою та березою
Головку кладе.

"Отамане наш,
Не дбаєш про нас,
Бо, бач, наше товариство
Як розгардіяш!

Чи не страм тобі
Покидати нас
І по застумах сього лісу
Блукати без нас?

Поглянь, отамане,
Вже світ настає,
Уже ж наше товариство
Коней сідлає!"

"Нехай сідлають,
Бог помагає,
Та вже щось мою та голівоньку
Хміль розбирає.

Ой помру ж я, помру,
Не зажив слави,
Бо немає мені та долі бути
Батьком над вами.

Мою душу вже
Лихо в пекло тне;
Бо маю я зраду та від милої,
Дідько серце рве".

***

Джерело: Найкращі пісні України, "Майдан", К., 1992.