Валерій КОРНЄЄВ

СПРОБА ВТЕЧІ № 2,

   або

МІЧЕНИЙ АТОМ

Я покинув сколотське
Вовче лігвище чорне,
Богом прокляте місто,
Оберіг берегів,
Розрахований на
Те, щоб Ноєвим човном
Колисатись над водами й
Морем голів.

Вершник з мертвого моря
До степів поспішає,
Аби вкрасти води
Із криниць ховрахів,
Сонце в сосни сідає
В сокиряному краї,
Щоб до ранку напитися
Кров'ю голів.

Мій літак зависав
Попід прірвою світла,
Де невдовзі й земля,
І остання мета.
По шовковому тлі
Його світле, мов бритва
Тіло вірно летіло,
Дарма, що метал.

Порятункова спрага
Жене мене світом
По пісках і поромах
Без певних імен,
Де, напевне, мене
Інспектуючий вітер
Не назве, і не взна,
І не наздожене.

Половецькі степи
Піді мною минули,
І оголені гори
На сході зросли,
Тільки присмак металу
Нагадає минуле:
Ти ж-бо мічений атом
З тієї весни.

І в холодних пустелях
Кам'яного Паміру,
І в холодних степах,
Де шумить Єнісей,
Нагадають володарі
Вищої міри,
Що ніхто не забутий,
Не забутий і цей.

05-08.1986