Валерій КОРНЄЄВ

AETAS AUREA

Після свята в якійсь комірчині
Я на тебе зненацька набрів.
Ти скрутивсь на подертій свитині.
Я підняв тебе — ти горів.

Мій хлопчино, я фарби не змию
Все ніяк з твоїх вуст, з твоїх вій —
Позапеклася, жар бо. — Не смію
Я дивитися в очі твоїй

Долі, що за копійку, за грошик,
Миску юшки — продалась мені.
Хлопче мій, мій прекрасний, хороший,
Не згоряй ув останнім вогні!

Золотий мій п'ятнадцятий віче,
З яким хрипом відходить твій дух...
Ти умреш, твоя плоть чоловіча
Ляже сім'ям нестиглим у ґрунт,

І не зійде твоя агонія
Ані гілочкою в гаю —
В світовій безкінечнії гармонії,
Ув осяйнім Господнім раю.

То ж чи князь в твоїй смерті винний?
Князь ніщо, не кивай на князів.
Це маляр, що за княжім велінням
Тебе, Віче мій, золотом вкрив.

***