Валерій КОРНЄЄВ

* * *

З Андрія Вознесенського

Мозок вмирає. Душа-еміґрантка
швидко, як жінка, речі збирає.
Розум умре. Але інстинкти
тіло покинуть десь за годину, наче зі статку щури.
Мешкають страхи в шпалерах настінних,
пузирять газету під ними.
Підлянка повзе,
марнославство свище на гілці.
Хіть у ярузі полює. Туга
в болотяній твані живе
й нападає напастю на вовка з порушеним
імунітетом.
Плачуть, бурлаки, темнять.
Ось чому зміни погоди такі агресивні.
Бійтеся йти по гриби.

В кому ти жив? Кого з грішників мучив?
Білий, червоний, квадратний, душу деручий!
Синій, гвинтоподібний, засмоктуючий провиною.
Жовтий, сферичний, як фара протитуманна,
той, що біле з'їдає, Дух?

Це зрозумів я, коли помирав Віктор Платонович.
Півень до кухні вбіг безголовий
і світанок пропів.

***