ПАЛЕСТИНА
(пори року)

10.

І боялася діва зачати у череві плід,
І зрікалася бога — й молилася богу потому.
Бог виводив її з перестиглого того содому,
І зривалися зорі із їх віковічних орбіт…

Дощ був довгий, як день, — то Старий відбувався завіт,
І собаки лишались без пана, без хліба і дому,
І не було човна, і не було в потопі порому,
І зринав із води проминально оновлений світ…

Суша прірвою стала в безодні найтяжчих безсонь,
Що палила їх туга, немовби холодний вогонь…
Тільки голуб продовжив не відданий іншим політ

В закапелки, де води сягнули хіба що підніжж.
Діва спала на травах, жорстких і колючих, мов ніж,
Діву вабило небо, важке і крихке, як магніт.

***