* * *

Ми знов розминемось — твоїми й моїми шляхами.
Я мріяти буду, як зайда, про тепле вино.
I що таке світ, що прокляття, що висне над нами,
Коли доведеться вдягнути старе доміно?

Не наші оселі повз нас проповзають, і лікті
Калічать об камінь, і кров'ю обманюють нас.
Ми вічні, одначе, у цьому невічному світі,
Де наші дороги, не стрівшись, ведуть на Парнас.

***