* * *

Ми були змієзаклиначі в шатах кольору ранку липневого
I раби, що гасили світильники, перетікали між пальцями нам.
Злива довша, ніж втеча, під дахом, де світ, як метафора прянощів.
Пане мій, це відчуження — міф. Подивися: камеї на ложі.
Я топтатиму вежу слонової кості, повалену вістрями списів.
Ця вжиткова обитель, в якій непрозоре повітря п'янкіше омани.
Я вестиму тебе довго пальцями берегом моря.
Перешіптування островів і води, як ніколи, звичайне.
В скриньці серед коштовностей про незабудь панцер пам'яті зсохся.
Впізнавання в кімнатах, де тіла лиш застиглі зміїні,
Зміїні тіла ще вчорашні.

***