* * *

Роздвоєння моє, як мiдь. Не їдь
У пущу мряки, де принишклi клени
Здичавiлiй голоднi, бо вiд мене
Усi втiкають в темряву. Лиш мiльдь

Згризає з тiла молодiсть, i ще
Отi долонi, i зернята маку
З моїх очей — i в осiнь, вже нiяку,
Викришується маковим дощем.

Не їдь вiд мене. Фатум — то вода
На тiлi перелесника. Я знаю
Про тебе майже все. I я чекаю —
Вже нетутешня i немолода.

***